Культура й дозвілля. У відсутності такої популярної нині "масової культури" (радіо, телевізії, кіно) всі жителі містечка мусіли творити собі власну розвагу, власне духове й культурне життя самотужки. У міщан це було найлегше й найприродніше, бо вони не були відірвані від традиційного духового життя села, довгі осінні й зимові вечори їм виповнювали балачка, жарти, пісні, товариські забави; міжсусідське товариське життя було в них дуже живе й розвинуте, їм не було ніколи особливо нудно. В інтелігентів було, більш ніж тепер розвинуте мистецтво конверсації й гостювали одні в одних часто, свобідно й весело, хоч не так виставно, як наші емігрантські багатії. Коли порівняти тодішнє товариське життя з теперішнім життям на еміграції, то тоді куди меншу ролю грав алкоголь ( всі переживали тоді період романтичної й патріотичної абстиненції, Пласту, "Відродження", тощо) а більше часу займали карти. Це мабуть тому, що й часу було більше і приємно було провести його на веселій, не-газардовій товариській грі,
На вищому рівні самодіяльної культури в нас була насамперед "Просвіта", свого роду самоосвітній і товариський клуб. Був непоганий хор із молодих міщан і студентів під проводом В. Павловича. Був аматорський театр, влаштовувано традиційні щорічні національні свята й поминки, влітку — фестини. А особливою подією для містечка був приїзд українського професійного "мандрівного театру" — Стадника, Когутяка, чи Карабіневича. Тоді на протязі декількох вечорів зала "Народного Дому" виповнялася вщерть не лиш українською, а частково й жидівською й польською публікою. Нам не перешкоджали вбогі декорації, погане освітлення, переживали, як ніколи пізніше, всією душею драми, трагедії й оперети традиційного українського театрального репертуару.
|
