В той час, як польські окупанти в Галичині робили свою чорну справу, таємно виносився вердикт сильних сусідів про знищення Польщі як держави. Поляки проігнорували застереження видатних дипломатів і політологів, що без самостійної України не може бути самостійної Польщі. Засліплені шовіністичною ненавистю, робили українцям непоправні кривди. ЗО вересня 1938 року у Мюнхені був підписаний пакт, за яким західні держави розв'язали руки Гітлеру, дозволивши йому розчленувати Чехословаччину, від чого його агресивний апетит ще більше розгорівся. Доленосним став таємний пакт Молотова-Ріббентропа щодо поділу світу на сфери впливу, за яким Польща як держава мала припинити своє існування. 23 серпня 1939 року між Сталіним і Гітлером був підписаний договір про ненапад. Гітлер хотів (перш ніж напасти на Захід) нейтралізувати СРСР. Сталін же хотів спрямувати нацистів на Англію, Францію і тим виграти час у їх взаємному виснаженні. Між Сталіним і Гітлером почалася співпраця у військовій площині. СРСР поставляв Гітлеру пшеницю, масло, м'ясо, сировину, ліс, а Гітлер за те постачав Сталіну зброю. Маючи гарантії нейтралітету, Гітлер 1 вересня 1939 року напав на Польщу, а вже 17 вересня Червона Армія окупувала Галичину, чи, пак, "визволила єдинокровних братів Галичини і Білорусії". Польсько-німецька війна була короткою. Погано озброєна польська армія, без відповідного технічного і авіаційного оснащення не могла протистояти Гітлеру, хоч на весь світ кричала: "нє дами ні ґузіка". У війні Польщі з Німеччиною брали участь багато громадян Залозеччини, мобілізованих до польського війська. Вже через тиждень від початку війни через села Залозеччини поспішали на південь до Румунії польські втікачі та недобитки військових частин. Втікаючи, вони часто нападали в селах на українські установи, а населення розстрілювали. Серед українців, за наказом ОУН, були створені групи самооборони, які, захищаючи населення, роззброювали польську поліцію і жовнірів. 17 вересня Червона Армія перейшла Збруч, а 18 вересня "визволителі" були вже в Залізцях. Тут їх вітали представники околичних сіл, які сподівалися, що ті допоможуть їм у створенні Української Держави. Молодь була у вишитих сорочках, з синьо-жовтими прапорами. Була радість, бо настав кінець польському окупанту. Не відали вони і не знали, що прийшов новий окупант, ще страшніший за попереднього. З появою Червоної Армії в селах Залозеччини почала формуватися радянська влада. Хоч режим твердив, що прийшли вони як визволителі і носії демократичних свобод, ще з перших днів уряд був обсаджений привезеними зі сходу енкаведистами, які в першу чергу зліквідували "Просвіту", кооперацію та інші культурно-спортивні організації. Вони таємно збирали дані про діячів національно-визвольного руху. Агенти НКВД були скрізь. По селах були створені сільради, конфісковувались маєтки польських фільварків. Землю, реманент, худобу роздавали малоземельним селянам, щоби вже в короткім часі відібрати від них для створення колгоспів — нового виду рабства. Нова влада намагалася приділяти велику увагу шкільництву, намагаючись тим довести, що визволителі несуть щастя і освіту. В січні 1940 року утворився новий район на Зборівщині — Заложцівський, і як його назвали, до якого увійшло 31 село з районним центром у Залізцях. НКВД почав масово арештовувати свідомих українців. Особливо вони цікавилися членами ОУН. Усильні січневі морози 1940 року почалися перші вивезення на Сибір. З кожного села забрано родини свідомих українців-"куркулів" та польських осадників. З Залозеччини вивезено близько 200 родин. Така поведінка розвіяла ілюзії "визволення". Новий окупант показав своє справжнє обличчя. Розправляючись з українським народом, радянський режим одночасно інтенсивно готувався до нової війни. На території Залозеччини проходили маневри військ, розпочато будівництво стратегічної військової автостради Зборів-Кременець, що проходила через Залізці. 22 червня 1941 року Гітлер напав на СРСР. Німці мали в перші дні війни великий успіх. В полон здавалися цілі радянські армії зі своїми генералами. Вони ще добре пам'ятали сталінські репресії та голод, винищення вищого командного складу Червоної Армії. В полон здалося 1,3 мільйона українців. Німці ж заганяли за дроти таборів полонених і виморювали їх голодом. Це була перша помилка Гітлера. Вже по війні один з гітлерівських генералів в інтерв'ю американському журналістові Лайонсу пояснив, що Німеччина програла війну не в Сталінінграді, а у Києві, коли німці там вивісили свастику замість українського прапора. Поспішний відступ ЧА перед німцями для населення Галичини мав жахливі наслідки. В тюрмах енкаведисти винищили всіх в'язнів, (а було їх близько 10 тисяч), не маючи змоги евакуювати їх. Після приходу німців багато людей вірило, що Гітлер врешті допоможе українцям збудувати свою державу. 30 червня 1941 року у Львові за ініціативи ОУН під керівництвом С. Бандери та Я. Стецька проголошено відновлення Української Держави. Це був акт, що суперечив планам Гітлера, який ставив за мету мати Україну як колонію, а не як самостійну державу. Це була друга помилка Гітлера.
Проголошення Української державності вилилось у величаву маніфестацію. Особливо масово пройшли вони у Вовчківцях, Гарбузові, Перепельниках, Загір'ї, Білоголовах, Ярославичах. Німці блискавично зреагували на акт відновлення Української Держави. Вони арештували Бандеру і запроторили в концтабір, з^якого..він вийшов $7$ в грудні 1944 року.
Гітлер знав, що ОУН є ворогом нацистів, тому свою агентуру спрямував на боротьбу з нею. Членів організації арештовували, розстрілювали, засилали в концтабори. ОУН, в свою чергу, мобілізувала сили на боротьбу з німцями. Була створена сильна підпільна мережа, місцеві кущі самооборони, а на Волині в 1942 році утворилась Українська Повстанська Армія (УПА). На Залозеччині німці закривали українські школи, з населення здирали непосильні побори зерна — контингенти. За невиконання контингенту в с. Реневі розстріляли двох селян. У селах проводились німецькі облави, забирали молодь на роботу до Німеччини, а пізніше— до лав дивізії "СС "Галичина". Знаючи вороже ставлення поляків до українців, німці утворили нову касту "фольксдойчерів" яких заангажовували у німецькі загони боротьби з ОУН. Своєю чергою, відділи УПА рейдували селами Галичини, обороняючи х народ перед сваволею фашистського окупанта.
Тим часом на східному фронті німці зазнавали поразки за поразкою. Після Сталінграда вони нарешті зрозуміли свою першу і другу помилки і стали творити українську дивізію "Галичина". Українці сприйняли це двояко: ОУН (Б) противилася створенню такої дивізії, зате Український Центральний Комітет на чолі з Кубійовичем і Палієвим сподівалися, що Україні скоро буде потрібна своя армія, а тому в дивізії буде можливість вишколити майбутніх старшин та стрільців.
На заклик Українського Центрального Комітету у червні 1943 року до дивізії записалося 82 тисячі осіб, з яких німці залишили тільки дві тисячі, бо злякалися такої великої української сили. Попри великий спротив Кубійовича і Палієва, німці обсадили дивізію німецькими старшинами. Вояки дивізії "Галичина" вимагали українського командування і були проти німецьких старшин, які погано ставились до населення. Українці виступали проти всякого насильства німців і не присягнули на вірність Німеччині. Боячись, щоб дивізія "Галичина" не перейшла на сторону УПА, окупанти кинули її на найстрашніший відтинок фронту — під Броди. Тут дивізія потрапила у "Бродівський котел" і була розбита. Проте кілька тисяч дивізій-ників встигли поповнити ряди УПА.Німці не щадили українських дивізійників. Під Гутою Пеняцькою вони розстріляли капелана о.В.Стецюка, який давав розгрішення вмираючим воякам-дивізійникам і червоноармійцям. В Жіліні розстріляли стрільця Панькова Якова, родом з Монилівки, і Петра Вербицького з Гукаловець, які готували перехід дивізії в УПА.
Навесні 1944 року радянсько-німецький фронт зупинився на Залозеччині по лінії Підкамінь-Мар копіль-Гнидава-Тр о стянець-Біло криниця-Бзовиця-Кудобинці. У прифронтових селах німці знущалися над населенням, забирали худобу та харчі, а також робили облави на села і ловили хлопців до дивізії "Галичина". Однак ніякі заходи, що їх вживав біснуватий фюрер, не могли вже врятувати фашистів. Восьмого травня 1945 р. в Берліні був підписаний акт про капітуляцію. Сталін при допомозі західного світу розгромив Німеччину. Друга світова війна (яку визволителі охрестили "Великая Отечественная война") забрала життя багатьох мільйонів українців, які воювали в різних арміях, по обидва боки барикад. Вона, крім горя, крові і сліз, нічого не принесла Україні. Після закінчення війни Сталін всі сили кинув проти українського визвольного руху, проти УПА. Добірні частини червонопогонників з танками та літаками заполонили Галичину, Волинь та Карпати. Для виконання своїх планів вони не гребували нічим: масово вивозили в табори ГУЛАГу, запроваджували підлу агентурну роботу, вдавалися до забороненої світовою спільнотою бактеріологічної війни. Всі сили, методи, агентуру було кинуто, щоб знищити ОУН-УПА. Але це їм не вдавалося УПА стала до /"боротьби на життя і смерть з кровожерним червоним монстром, боротьби жорстокої, нерівної і тривалої. В ній ОУН-УПА вкрила себе невмирущою славою. Герої масово йшли на самопожертву, бились до останнього набою, якого тримали для себе. Недарма французький генерал де Голль так висловився про УПА: "Якби я мав таких вояків у своїй армії, то німецька нога ніколи не ступила б на французьку землю.”
|
