Українське населення Галичини, згідно з постановою Міжнародної Конференції Амбасадорів, що відбулася у березні 1923 року в Парижі, опинилося під окупацією Польщі. Правда, Конференція ухвалила надати Галичині автономні права, чого поляки не виконали ніколи. Невинне цивільне населення зазнавало жорстокої сваволі. Українців убивали, нищили майно, грабували. Українські школи і установи закривалися, заборонялося видання українських газет, силою примушували переходити на римо-католицьку віру. На польський терор люди відповідали масовим спротивом і саботажем. Горіли польські фільварки, ґуральні та маєтки колоністів. Сходили з рейок поїзди. До боротьби з польським окупантом утворилась таємна Українська Військова Організація (УВО), яку очолив Євген Коновалець. УВО 1929 року перетворилась на ОУН.
На початку 30-х років Польща провела в Галичині масову пацифікацію ("умиротворення") — розправу над безборонним українським населенням. Відділи польської поліції і ескадрони кавалерії заливали кров'ю села. Вони били людей — жінок і дітей, нищили майно читалень "Просвіти", кооперативів і окремих громадян, робили ревізії, при яких розшивали стріхи селянських будівель, нищили стоги збіжжя, а зерно в коморах обливали нафтою. Годувати пацифікаторів мусили селяни, в яких вони забирали м'ясо, яйця і все, що їм було потрібне. Село годувало ще й їхніх коней. На Залозеччині жорстока пацифікація була проведена в селах: Гукалівцях, Вовчківцях, Ніщу, Манаєві, Ярославичах, Мильні та інших. Для боротьби з українцями, що організовувалися в різні таємні організації, поляки у 1934 році створили концентраційний табір Береза Картузька, який своїми методами не поступався пізнішому Освенціму чи ГУЛАГу. Десять тисяч українців пройшли через цей табір. Із кожного села Залозеччини в ньому побували ув'язнені. Поляки в цей час замучили в тюрмі патріотку Ольгу Басараб, повісили відомих діячів ОУН — Біласа та Данилишина з Трускавця, а сотні інших пропали безвісти. Попри всі утиски і терор, населення Залозеччини не припиняло боротьби за свої права, організаторами якої була "Просвіта", ОУН і греко-католицька церква. Залозеччина не корилась польському окупантові. Вона виступала проти колонізації українських земель мазурами, вела боротьбу за українську школу. В Загір'ї польський шовініст директор школи Т. Колодзейчук запровадив польську мову викладання, а вчительку — видатну громадську діячку Зборівщини Г. Тимкевич — навіть побив. Громада судилася з Колодзейчуком. Очолив боротьбу за українську школу колишній старшина УГА Степан Олексюк. Суд громада, звичайно, програла, і школа стала польською. По селах Залозеччини поляки масово будували "косцюлки". На їх будівництво збирали пожертви, часто говорячи, що збирають на українську церкву. Адміністративні посади обіймали виключно поляки. 20-річчя польської окупації на західних землях України можна коротко охарактеризувати, як час насильств, ошуканства, злочинства і бандитизму щодо українського населення.
|
