Господарське життя. У Залізцях, як у всій галицькій "провінції" (поза межами Львова), вражала велика господарська відсталість і вбогість. Це й зрозуміло, бо Галичина була, побіч Закарпаття, найубогішою й найбільш перелюдненою областю України і щойно большевицьке господарювання понизило життєвий стандарт на Сході ще більше ніж на Заході. Крім того Галицька Волость була на протязі століть експлуатованою й занедбуваною, як прикордонний "беренлянд", далека провінція імперії.
Містечко мало лиш одну модерну "благодать" — електричне світло (якого не мав, наприклад, сусідній Підкамінь). Електрику Продукував приватний жидівський турбіновий млин на ставі. Зате не було в ньому ані вуличних хідників, ні мощених вулиць, ні водопроводів, ані бібліотеки, кінотеатру, ні хоч би... лазні.
Люди жили вбогим і простим, хоч аж ніяк не нещасливим, бо близьким до природи, життям. Це особливо відносилося до українських міщан, яких тиск і дискримінація чужої державної системи обмежили до прадідної професії — рільництва. їх життя не багато відрізнялося від побуту селянства в довколишніх селах, хіба лиш тим, що вбиралися вони "по-панськи", а не в традиційний селянський одяг.
Дещо заможніше, хоч мабуть не щасливіше, жили місцеві й зайшлі польські "підпанки". Заможніше — бо чимало з них діставали державні й громадські платні, були дорожниками, поліцаями, судовими возьними, тюремними сторожами, тощо. На початку 30-их років, коли рільництво було зруйноване світовою господарською Кризою, постійна місячна платня, навіть 100 чи 200 злотих, була Предметом подиву й заздрості. Але ж ці самі "підпанки", живучи в чужому, українському оточенні, почувалися непевно й загрожено і виладовували власний страх у зоологічному шовінізмі.
Заможнішими були також, у цілості, жидівські купці, хоч і Між ними було чимало бідняків, які ледве кінці з кінцями в'язали в добі економічної депресії.
Місцева інтелігенція, зокрема українська, намагалася втримати фасонний і цивілізований життєвий стандарт, але це було досить трудно в убогому, відсталому малому містечку. Звичайне інтелігентське мешкання складалося з одної-двох кімнат і кухні, очевидно без ванни і з (спільною з господарями) примітивною туалетною будкою надворі. Меблі були поставлені тісно-тісно в кімнаті, яка була водночас вітальнею, їдальнею й спальнею. Стіни були прибрані традиційними олеодруками ("В'їзд Хмельницького до Києва" тощо), або незугарними олійними образами "Калішської" школи.
Назагал маломістечковим "Стейтюс сімбол" були тоді: для чоловіка — золотий чи тільки срібний годинник, для дружини його — кримське хутро. У найкращому випадку можна було мріяти про власну невелику хату, але в Залізцях мав її з-поміж інтелігентів тільки один адвокат. І на все містечко було тільки одно приватне авто — маленька "шкода", власність жидівського лікаря (зрештою приятеля українців) Шора.
|
